Город Бровары (Киевской области): www.brovary.su

Город Бровары - информационный портал Броваров (Трохим Король - геній економіки)

Наша погода на "Город Бровары"

1

Власти города

Погода

Природа

Символы

История

Знаменитые люди

Архитектура

Статистика

Номера телефонов

Бровары район

Бровары карта

Бровары фото

Новости

Статьи

Анекдоты

Рецепты

О проекте

Контакты

Взгляд на события

Бизнес-каталог

Работа, вакансии

Наука, образование

Культура

Здравоохранение

Общество, политика

СМИ

Производство

Услуги

Недвижимость

Строительство

Транспорт

Торговля

Спорт

Досуг

Религия

Деловые документы

 

ТРОХИМ КОРОЛЬ народився у 1880 році у незаможній селянській родині в Літках.

Після закінчення церковноприходської школи спочатку працював у селі, допомагаючи батькам, потім — у Києві. Приблизно у 1898 — 1901 роках вступив до дворічного комерційного училища, де вчився добре. За іншою версією (свідченнями), Т. Король закінчив також сільськогосподарське училище, де разом з ним учився і його брат Іван.

Трохим КорольДо 1907 року працював у Києві, де, мабуть, здобув перші навички в організації виробництва. Не виключено, що Т. Король слухав лекції видатних українських економістів, які тоді пропагували досвід Маріупольської козацької паланки, що займала (приблизно в 1828 — 1850 роках) території теперішньої Донецької області та частини Луганської та Дніпропетровської областей.

(Маріупольська паланка була створена козаками після повернення їх із-за Дунаю. Вона мала свою демократично обрану владу й відзначалася тим, що взявши курс на товарне виробництво зерна та худоби, незабаром задовольнила потреби Росії та почала активну торгівлю з країнами Європи. Цар Микола І ліквідував автономію Маріупольської паланки, зайнявши територію військами. Економіка паланки була зруйнована, що викликало обурення не тільки в Україні, а й у Росії).

Щоб зрозуміти роль та значення Трохима Короля у піднесенні життя селян Літок, треба описати суспільну ситуацію у 1905 — 1907 роках. Відомо, що Літки були містечком майстрів. Орної землі тут не вистачало завжди. Це видно із судових справ, які тривали десятиріччями. Як не зі свиноїдцями, так із крехаївцями. Практично кожна родина стояла однією ногою на землі, а другою — на підробітках у Києві. Літківці гуртувались у бригади, які брали підряди: узимку — на валку лісу та його вивіз волами до річок; навесні — на в'язання плотів та сплав плотів до Києва; влітку та восени вони будували дво- та триповерхові будинки на Подолі під ключ. Тяжкою працею заробляли незначні кошти, які все ж допомагали селянському господарству, яке в основному трималося на жінках і дітях.

Так було до 1905 року. Поразка Росії у російсько-японській війні та революційні заворушення призвели до спаду виробництва. Оскільки будівництво на Подолі припинилося, то літківці залишились без роботи. Виникла ситуація, близька до тієї, що склалася на початку XXI ст.

У житті Трохима Короля помітну роль зіграв священик Олександровський, добра і мудра людина. Він, мабуть, першим побачив здібності у Т. Короля й умовив батьків па здібним учням вступити до навчальних закладів. У результаті в селі з'явилася своя інтелігенція. За ці послуги Олександровський здобув прихильність односельців.

Олександровського цікавила доля Трохима Короля і після закінчення ним комерційного училища.

Одного дня 1907 року вдарив церковний дзвін, який скликав літківців на сходку. Сходку зібрав Трохим Король з благословення Олександровського, що надало сходці урочистості. У своїй пристрасній промові Трохим Король пояснював, що доля літківців залежить від них самих: літківці мусять утворити Кредитове товариство, кожен член якого повинен внести гроші готівкою у касу товариства (хто скільки може). Кредитове товариство необхідне для накопичення початкового капіталу, який буде використано для створення ряду підприємств.

Літківці, які не раз зустрічалися з обманом, не одразу повірили у правдивість та щирість слів Трохима Короля. Хоч Кредитове товариство і було створене на цій сходці, але першими її членами стали лише кілька десятків чоловік. На другій сходці, на якій 10 сімей поставили своє майно під заставу, членами товариства записались та здали гроші понад 300 чоловік. Зібраних коштів було недостатньо для одночасної організації декількох підприємств одразу. Але Кредитове товариство зразу ж приступило до роботи. Не все і не так легко вдавалось. Але те, що створили Трохим Король та Кредитове товариство, викликає подив та захоплення у економістів.

Поміж літківців Трохим Король підшукав двох здібних чоловік — учнів, а здібних учителів — у Вишгороді. За добру науку учителям у Вишгороді була виплачена чимала сума за навчання лозоплетінню. Після закінчення навчання Кредитове товариство відкрило у Літках Лозоплет. Колишні учні стали добрими учителями для літківців. Кошики та корзини літківці вміли плести здавна, але мистецтву лозоплетіння довелося добре повчитися, а за науку — дорого платити. За кілька місяців потому до Києва щотижня направлялась валка возів з продукцією лозоплету. Основною продукцією для літківців стало виробництво меблів з лози. Продукція лозоплету швидко розкуповувалась у Києві. Витрати Кредитового товариства через півроку не тільки окупились, а й давали прибуток. Працівники мали добру зарплату. Лозоплет почав висаджувати спеціальні види лози, які ще покращили якість виробів. Прибуток від лозоплету не витрачали (не проїдали), а поповнювали кошти Кредитового товариства, необхідні для створення нових підприємств. Прибуткова робота літківського лозоплету вселила віру в можливості Кредитового товариства. Його авторитет зріс. Почався масовий вступ нових членів до Кредитового товариства, а значить — масове надходження грошей до його каси. Кредитове товариство стало на ноги. У 1908 році більше третини населення села (понад 1000 чоловік) стали членами Кредитового Товариства. Це вже була економічна сила. Цю силу треба було розумно скерувати убік виробництва, потрібного суспільству. І Трохим Король це зробив.

Оскільки літківці тримали багато худоби (корів, волів, коней, кіз), то Трохим Король запропонував Кредитовому товариству створити чинбарню, яка виготовляла б шкіри високої якості, а потім — налагодити виробництво взуття. Протягом двох років було створено три чинбарні, одна з яких була справжнім заводом, займала площу у декілька гектарів у трикутнику Буслівка — Хутір — Парники. Вичинка шкіри здійснювалася за чеською технологією, для впровадження якої були найняті добрі фахівці. В обов'язок майстрів-фахівців входило навчання літківців.

Для пошиття взуття Кредитове товариство створило спеціальний цех — чоботарню (після 1923 року вона називалась фабрикою Левицького). У подальшому Кредитове товариство в Літках запровадило цехову форму виробництва, яка була прийнята на Заході. Цехом керував староста, який призначався Кредитовим товариством. У своїй роботі староста цеху керувався статутом, запропонованим Трохимом Королем і прийнятим потім у всьому світі (статут підприємства). Символом влади старости була золота очеретина, описана В. Гузієм у однойменній книзі. Був затверджений ритуал щорічного звіту старости перед цехом. Ритуал мав національне забарвлення, хоч і був запозичений у Західній Європі. В організації цеху вражає те, що питання якості продукції обговорювали рядові члени цеху («Щоб добре товар на базарі брали!»). Таке обговорення — прообраз сучасних «гуртків якості», які виникли у Японії та Західній Європі лише у 1970 — 1975 роках.

 Процедура щорічного звіту цеху була відкритою не лише для Кредитового товариства, робітників цеху, а й для всього населення села. Після звіту відбувався розподіл прибутків і святковий вечір, на якому уже в неофіційній обстановці обговорювались питання якості виробів. Технологія вичинки шкіри була різноманітною і покращувалася з року в рік. Якість пошиття чобіт була дуже високою, тому продукція зразу ж знаходила покупця. Про якість виробів шевського цеху свідчить подарунок чобіт Миколі II (за версією В. Гузія чоботи призначалися не царю, а царевичу). Коли пароплав царя причалив до пристані Літок у 1911 році, можна передбачити, що після цього випадку кількість замовлень у шевському цеху зросла. Цей випадок — добре продумана у всіх деталях реклама чобіт, реалізована Кредитовим товариством.

Для виробництва олії був налагоджений висів олійних культур, але таких (наприклад, рижій), які давали добрі врожаї на землях мало придатних для землеробства. За три роки посіви олійних рослин набагато збільшилися і вже працювали три олійниці.

Авторитет і довіра людей до літківського Кредитового товариства з часом зросли настільки, що вже не потрібно було вмовляти та довго переконувати людей. За рекомендацією Трохима Короля літківці налагодили вирощування льону, конопель та інших волокнистих культур. Сівба та обробіток посівів був добре керованим та грамотним процесом. Запрошувались фахівці-агрономи, спеціалісти, які навчали людей технології, що гарантувала високі продуктивність та якість волокна. Особливістю роботи Кредитового товариства було те, що кожне нове підприємство починалося з навчання, з підготовки кадрів та фахівців із числа малограмотних людей — літківців.

Відомо, що до появи Кредитового товариства літківці узимку не працювали. Обробіток волокна, введений Трохимом Королем, забезпечив роботою тисячі селян у зимовий період (за дослідженням В. Гузія — до 4 тис. з урахуванням навколишніх сіл), які тіпали та пряли нитки, не виходячи з дому.

Для виробництва з волокна готової продукції були закуплені ткацькі верстати та навчені ткачі. Перший ткацький цех був побудований на території теперішньої фабрики художньої вишивки. Керував цехом староста за статутом, подібним до статуту шевського цеху. Першою продукцією ткацького цеху були кімнатні кольорові доріжки. Асортимент виробів збільшувався у міру росту якості нитки та ткацтва. Коли якість полотна стала задовільною, був створений цех пошиття нижнього чоловічого та жіночого одягу.

Для покращення якості нижнього одягу його почали прикрашати вишивкою. Пізніше вишивка була виділена в окремий цех — вишивальну. Продукція цеху пошиття одягу та вишивальні добре продавалась не тільки в Україні та Росії, але й за кордоном — у Європі й Америці.

Апогеєм розквіту Літок стало придбання Кредитовим товариством у Німеччині в 1914 році парової машини та динамо-машини, які у 1916 були доставлені та встановлені біля річки. Як паливо для паровика був використаний місцевий торф, видобуток якого теж налагодило Кредитове товариство. Крім того, його почали застосовувати для обігріву хат, що зменшило вирубки лісів.

У 1918 році Кредитове товариство закупило дріт, протягло лінії електропередач по вулицях села: для цього був закуплений дріт. Динамо-машина (60 кінських сил) освітлювала вулиці та хати Літок по 2 години у вечірній час. Крім освітлення, паровик використовувався для приводу молотарки, віялки та млина. Відпрацьована пара не викидалась у повітря, а використовувалась у громадській лазні, побудованій також за кошти Кредитового товариства. Монтував паровик та динамо-машину запрошений на роботу майстер Павло Іванович Рак. Підручним майстра був Андрій Юрченко. Після війни Павло Іванович у школі вів фізичний гурток, на якому десятилітні школярі виготовляли діючі моделі парових машин та детекторних приймачів. Він часто розповідав їм про паровик та динамо-машину Кредитового товариства і про Т. Короля. Розповідав не все. І лише тепер я можу оцінити його захоплення постаттю Т. Короля.

На місті теперішнього сільмагу та обійстя Хоменка було налагоджене також виробництво цементних кругів для криниць.

Успіхи літківського Кредитового товариства одразу ж були помічені у Києві, Чернігові та багатьох інших містах. Трохима Короля у 1914 році запрошують стати одним із засновників спілки «Дніпросоюз», створюваної для розвитку підприємств у басейні Дніпра, зокрема в Києві. Авторитет Трохима Короля як економіста-реформатора був визнаний тодішньою владою Києва і Петербурга. Але Перша світова війна перешкодила втіленню планів «Дніпросоюзу» у життя.

Робота Літківського Кредитового товариства дала вражаючі соціальні результати. Люди стали заможними, а село стало — містечком. До роботи, що давала значні прибутки, потяглися всі, навіть ледачі. До чого торкалися руки й розум Трохима Короля, там виникала культура виробництва, дисципліна, професіоналізм, нова технологія. У заможне село потяглися торговці (переважно євреї*) з Києва, Одеси, Миколаєва, Бахмача та інших міст України. На старому базарі Літок виникли довгі ряди рундуків (кіосків, як тепер називають), подібних до київських теперішніх. Рундуки стояли тісно один біля одного на старому базарі від містка до церкви та попової хати з двох боків. Задамо собі запитання: «Чому саме в Літки потяглася така маса торговців?». Відповідь може бути лише одна — тому, що в літківців завелися гроші, одержані від роботи на підприємствах, утворених Трохимом Королем.

Піднявся й культурний рівень життя літківців. Сюди почали навідуватись мандрівні театральні та циркові колективи. Частіше почали звучати пісні. Окрасою села став церковний хор.

Трохим Король виховав та навчив мистецтву створення нових підприємств багатьох літківців: рідних братів Федора та Івана, Андрія Дем'яновича Рожка, Обеременка, Моцю та інших.

За допомогою Трохима Короля такі підприємства почали виникати і в сусідніх селах, зокрема у Зазим'ї та Погребах, де почали плести з лози валізи високої якості.

Слід зазначити, що Трохим Король та створене ним Кредитове товариство, організовували підприємства за скрутних часів, без матеріальної допомоги з боку меценатів та уряду, використавши здобутки передової західної технології. Тому не тільки виробляли високоякісну продукцію, а й забезпечували повну реалізацію виробів. І все на основі не привозної, а місцевої сировини.

Щоб перетворити економіку села за такий короткий час, потрібен був геній. Ним був Трохим Король. Свій талант він сповна віддавав людям. Не став багатшим, зате багатшими стали літківці. Був скромною, культурною та дуже ввічливою людиною, яку односельці називали демократом.

Цей подвиг Трохима Короля і літківців вартий уваги та вивчення.

 

 

 

 

Олександр Музиченко, доктор технічних наук (с. Літки)
Фоторепродукція Олексія Мілька
"Город Бровары" -  www.brovary.su

 

 

Вы можете прочитать познавательные статьи и о других знаменитых людях Броварского края

Романенко Віталій Петрович (с. Русанів)

Отець Феофіл (Петро Росоха) (смт Калита)

Митрофан Александрович (смт Калита)

Григоровичі-Барські (уродженці с. Літки)

Багач Олександр Миколайович

Шевченко Іван Васильович (с. Літки)

Марія Павлівна Миронець (с. В. Димерка)

Княгиня Софія Хованська (с. Семиполки)

Дмитро Михайлович Гамалій (м. Бровари)

Надія Павлівна Орлова (с. Літки)

 

 

1

© 2015 Шевченко Максим Дмитриевич

Копирование материалов сайта разрешено только с видимой ссылкой на источник