Город Бровары (Киевской области): www.brovary.su

Город Бровары - информационный портал Броваров

 

Музично-пісенна традиція Броварщини

"Город Бровары" в международной ассоциации сайтов

1

Ремонт компьютеров и ноутбуков в Броварах

Культура

Музеи

Театры

Библиотеки

Дворцы культуры и клубы

Культурные центры

Новости культуры

Статьи о культуре

Анекдоты о культуре

Как разместиться в бизнес-каталоге?

Бровары карта

Бровары фото

Форум Броваров

В разделе

Статьи о культуре:

Життєві пригоди видатних людей Світу

Культура и символы Китая

Знаменитые люди броварского края

 

 

Скіфія, Русь-Україна, Сіверщина, Броварщина... За 196 століть саме ця благословенна земля запровадила чи не найперше у світі літочислення. Якими ж невидимими і незбагненними шляхами могли дістатися наших днів оці рядки з мотивами ще індоєвропейської міфології, записані у селі Погреби, що під Броварами, у формі дохристиянської колядки?:

Спредвішні

Народився бог Вішні,

Він по землі походив,

Нас із світу призовів

На це, незрозуміле для скептиків від народної духовної культури питання, можна відповісти лише однозначно: виключно шляхом народної усної традиції – передачі духовного, культурного й художнього досвіду предків через віки від покоління до покоління. Цей шлях, не знаний для так званих «нових» надто пасіонарних націй (наприклад, для тих самих американців), у цьому краї настільки природний і органічний, що доносить до нас і відомості про приручення давніми аріями дикого коня — тарпана, і винахід колеса й інші дива наших предків-трипільців і чарівну міфологему «золотої очеретини», чудову народну броварську легенду про давню богиню поліського моря Дану, що у пізнішій християнській міфології трансформувалася у образ святого Миколая-Чудотворця — покровителя мореплавства і моряків.

Тут же й витоки давньоруських билин Київського циклу про Іллю Муромця, Добриню Никитича, Альошу Поповича (пізніше, вочевидь, трансформованих у думу про Олексія Поповича, псальм про Олексія — божого чоловіка), Михайла Потоку, Данила Ловченина, старовинних пісень про нашестя половецького хана Боняка, міфічного Солов'я (як з'ясувалося, ніякого не розбійника, яким його виставляє московська традиція, а таки захисника Вітчизни — Сіверської землі, прадавньої матері — України), численних образів вікопомної «Велесової книги» та «Слова про Ігорів похід» — давніх писемних джерел Сіверського краю.

Та полишимо сіверсько-центричні претензії броварських краєзнавців та їхню легендарну історію історикам, археологам і етнологам, а спробуймо із висоти сьогодення поглянути на іншу історію, історію духовної культури цього направду-таки легендарного люду, котрий окрім легенд і міфів доніс до нас високе одкровення народного співу, неперевершені зразки народно-підголоскової поліфонії, срібнозвучний передзвін давньоукраїнських гусел, бандур і кобз, сумноголосий стогін ліри й бравурний танок під троїсту музику.

Якщо зважити на структуру музично-пісенної традиції України (пісенна, інструментально-танцювальна та епічна кобзарсько-лірницька), то найвищий ступінь збереження архаїчного і порівняно пізнішого інтонаційного елемента спостерігаємо, власне, у пісенній традиції Броварщини.

Ой на (й) Ольховій на оболоні,

Грай, коню,

Грай, кониченьку,

пуд молоденьким Васильком!

Ой там же Василь конем виграє,

Грай, коню...

Конем виграє коп’єм махає,

Грай, коню...

Коп 'єм махає, на Ольхов-город наворочає,

Грай, коню...

Хоче за себе Ольхувну взяти,

Грай коню...

Ольхувну взяти,

к(о)ролівство дописати,

Грай, коню,

Грай, кониченьку,

пуд молоденьким Васильком!

Колядують хлопцям; записано членами фольклорного гуртка Броварської середньої школи № 3 22.10. 1988 р. в с. Требухові від Ф.А. Овдієнко, 1914 р.н. та Г.О. Бабич, 1911 р. н.

Цей зразок колядки, як і інші пісні зимового календарного циклу, що дивом дійшли до нас із глибини князівської дохристиянської доби, на фоні всуціль понищених інших жанрів, як-от: народних оповідань і казок, різних видів художніх промислів, перлин кобзарсько-лірницької, автентичної та автохтонної танцювально-інструментальної традиції, голосінь, жнивних, косарських, пастуших, веснянок, купальських і навіть у багатьох селах вже і, здавалось би, найкраще збережених весільних пісень, відлунює не тільки давниною й історією, а передовсім конкретикою обрядово-ритуального дійства, його надзвичайною поетичністю і художньо-естетичною красою.

Зафіксовані від жителів Требухова, Пухівки, Великої Димерки, Залісся, Княжич «й сьогодні діючі» пісні та збережена в пам'яті старожилів інформація про віджилі, дають майже повне уявлення про напрочуд розкішну колись традицію сольного та гуртового співу календарних, побутових та, особливо, найкраще збережених ліричних пісень Броварщини. Нема потреби наголошувати на величезному ідейно-психологічному впливі на учнів, членів фольклорного гуртка, принаймні таких рядків:

Туга за тугою,

Жур(и)ба за журбою:

Дала мене мати

Заміж молодою.

За лісом не бачу,

За шумом не чую,

За лихим я мужем

Дома не ночую.

Пусти мене, милий,

(Й) (у) ви(ш)невий садочок,

Не рвала й не буду

Твоїх ягодочок.

Не рвала й не буду

Твоїх ягодочок, тільки зірву я

Із рози цвіточок

А тільки зірву я

Із рози цвіточок,

Та її пу...щу (ж) на воду

Та й до свого роду.

Записано від Г.О. Петренко, Г.З. Потьомкіної, Г.Д.Чистякової, С.С. Коваль, С.Г. Сулими, М.М. Слюсар в с. Пухівці 31.10.1987 року.

У співвідношенні з не менш тужливою, внутрішньо заглибленою в духовний мікросвіт співачок мелодією, ця перлина української пісенної лірики не може не зворушувати і тих, хто співає, й тих, хто слухає без огляду на вік і стать, обставини виконання і скепсис сучасного буття. Виїзні засідання фольклорного гуртка у селах району в 1986 — 1989 роках, постійна рубрика у міськрайонній газеті під запропонованою тодішньою завідувачкою відділу листів і масової роботи Аллою Усенко назвою «Фольклорний гурток діє!» започаткували надзвичайної ваги справу як для самої фольклорної роботи в районі, так і для виховання дітей на найдуховніших і найефективніших з погляду виховання зразках місцевого автентичного фольклору. Предвічні колядки і щедрівки, й меланкові, веснянки і купальські, історичні й балади, петрівчані і чумацькі – це той ужинок, який ще й сьогодні можна при бажанні віднайти у пам’яті старожилів броварських сіл. А два майже повні цикли весільних пісень та інформацій про перебіг весільного обряду в селах Княжичі та Требухові можуть успішно конкурувати за повнотою описів навіть з відомим описом «Сімейний обряд весілля в с. Літках Броварського району Київської області в кінці XIX та на початку XX століття» в упорядкуванні Ф.І. Калениченка, а за повнотою запису мелодій навіть перевершують його.

Інструментально-танцювальна традиція у порівнянні з пісенною зазнала, на жаль, значно дошкульніших втрат, як з причини внутрішньо притаманної їй схильності до порівняно мобільніших видозмін і трансформацій, так і внаслідок інтенсивнішого тиску на неї з боку сучасної суб-, поп-, рок- і маскультури, що немов води одіозного Київського «моря» лавиною напирала на чисті плеса пристоличних броварських сіл. Проте і тут зафіксовано релікти пастушої інструментальної культури (відомості про технологію виготовлення пастушої труби від жителя Княжич Г.Д. Лук'яненка, 1943 р.н., традиційний склад «троїстої музики» у Літках (див. «Сімейний обряд весілля в с. Літках...» Упор. Ф. Калениченко.) та традиційні танці літківських селян (там само).

«В селі було кілька сімей музик — цигани, що жили тут постійно і працювали як ковалі (брати Косяненки — Савка, Грицько, Данило), але й музиканти були добрі. Були ще добрі музиканти сільські: Омельчуки, Савченки, Марченки, Кліщевський Іван та інші. Музика була троїста — дві скрипки й бубон.»

«Коли було багато весіль, то запрошували з сусідніх сіл — Семиполок, Жукина та інших. У Жукині чи Воропаєві були музиканти євреї, у них була скрипка, цимбали й бубон.»

«Гармошка в селі з'явилась в часи Першої світової війни» (там само).

Уже навіть ці побіжні й уривчасті причинки до загальної картини традиційного музично-пісенного побуту Броварщини багато що з'ясовують, як для науки й історії краю, так і, особливо, для розуміння істинного, а не сфальсифікованого стану традиції в броварських селах наприкінці XIX — на початку і в середині XX ст. Наприклад, визначення традиційного складу без гармошки до Першої світової війни і без балалайки взагалі, на противагу численним ревнителям (А. Іваницький, І. Фетисов та ін.) представлення цих чужоземних інструментів в ролі «традиційних», переконливо доводить, що руйнівна сила напливової та клубно-самодіяльної субкультури, яка на стані танцювально-інструментальної культури Київщини останніх років відбивалася чи не найпомітніше, має сприйматися нами не як правило, а радше як виняток з нього. Цю думку підсилюють і спорадичні знахідки решток скрипкової традиції у Требухові (скрипаль P.M. Ковбасинський, 1904 р.н., запис В. Гончарука 1989 p.; ОАА — плівка № 44), Великій Димерці (скрипаль Т.Т. Соломаха, 1922 р.н.), та наведені відомості про цимбали в єврейських містечкових капелах Броварщини, що проливає світло як на динаміку процесів трансформації традиційного інструменталізму на Київщині, так і на ідею присутності самих цимбал на Броварщині й спорідненості місцевої традиції гри на цимбалах із напливовою, містечковою та сусідньою автохтонною стайківсько-зікрачівсько-вороньківською, що розкішно розташувалася по обидва боки Дніпра на Кагарличчині та Бориспільщині й практично потонула аж на дні Канівського «моря», донісши до наших днів лише самі окрушки з себе.

З епічної кобзарсько-лірницької традиції, окрім наведених й не наведених ще на початку цієї розвідки відомостей з літератури про билинні сюжети з броварських околиць, маємо також унікальні дані про те, що кобзарські ватажки «обиралися на весняній сходці, яка найчастіше відбувалася у лісі біля Броварів — між Переяславом і Києвом», повідомлення про лірника, («що на рулю — вочевидь, на «релю», тобто ліру. — М. X. — грає»), який ходив по Княжичах по війні, та про кобзаря Бориса Оліфанова, відомого своєю сатирою на більшовизм і муравйовщину. Проте навіть ці спорадичні й окремі зафіксовані у т. зв. «пасивній» й контамінованій з весільною традиції паралелі із київсько-фастівською, жашківською та іншими локальними лірницькими традиціями Київщини свідчать і про потужність традиції броварських кобзарів і лірників, і про їх стильову спорідненість із сусідніми, а саме:

У Бобрику народилась —

ніде не привикну,

У Бобрику народилась,

в Синипілках росла,

В Козельці хрестилась,

в Острі заміж вийшла.

Порівняймо:

Я в Одесі родилася,

а в Києві хрестилася,

В Хмельник заміж пішла (2)

Та й тебе отут знайшла.

Виходячи з відомої тези про відповідність духовно-художніх форм традиційної культури суспільно-економічним способам господарювання та суспільно-історичним обставинам буття етносу попри усі недотяги науково-дослідницької роботи від записів відомих фольклористів П. Чубинського, М. Лисенка, М. Стельмаха, О. Правдюка, С. Гузія, Ф. Касьяна, М. Компанець, О. Якубовського, Є. Зозулі, Ю. Овдієнко, С. Харченко, Д. Чепурного, Ф. Калениченка, В. Матвієнка, Г. Коропниченко й до учнів-учасників броварського фольклорного гуртка, маємо констатувати на Броварщині історично, духовно й матеріально закорінені у господарстві, побуті й ментальності ще «скіфів-орачів», слов'ян-русичів та українських козаків ознаки традиційної музично-пісенної культури. Культури настільки самобутньої й високорозвиненої, наспівної й по-народному професійної, що й по сьогодні не можуть втямити, як при всіх асиміляціях й умиротвореннях їй вдалося не лише випередити адекватні традиції панівних державних націй, а й без усяких перебільшень, стати взірцем (за винятком хіба що балкано-карпатських країн) для всієї Європи.

Висновок, як завжди, на поверхні: традиційна культура чахне від надміру сили і суєти, від недостатності освіти й інстинкту самозбереження. Але фольклористам треба «повільно поспішати», бо агонізуюче в конвульсіях цивілізаційних процесів «новоукраїнське» суспільство не має часу і засобів на пошуки «золотої очеретини» — останньої соломинки, єдиної надії на порятунок від себе самого.


 

 

Михайло Хай
кандидат мистецтвознавства
"Місто Бровари" -  www.brovary.su

 

 

1

Авторское право © Шевченко Максим Дмитриевич, 2009 - 2014. Все права защищены.

Копирование материалов сайта разрешено только с видимой ссылкой на источник www.brovary.su