Город Бровары (Киевской области): www.brovary.su

Город Бровары - информационный портал Броваров (Марія Павлівна Миронець - поетеса)

Наша погода на "Город Бровары"

1

Власти города

Погода

Природа

Символы

История

Знаменитые люди

Архитектура

Статистика

Номера телефонов

Бровары район

Бровары карта

Бровары фото

Новости

Статьи

Анекдоты

Рецепты

О проекте

Контакты

Взгляд на события

Бизнес-каталог

Работа, вакансии

Наука, образование

Культура

Здравоохранение

Общество, политика

СМИ

Производство

Услуги

Недвижимость

Строительство

Транспорт

Торговля

Спорт

Досуг

Религия

Деловые документы

 

Марія Павлівна Миронець

поетеса, уродженка села Велика Димерка Броварського району

Марія Павлівна Миронець поетеса уродженка села Велика Димерка Своїм походженням, своєю поетичною творчістю наша землячка, поетеса зі складною долею, Марія Миронець схожа на легендарну Марусю Чурай та на Христину Литвиненко.

Марія народилася у квітні 1893 року у багатодітній сім'ї селянина Павла Миколайовича Грикуна у селі Великій Димерці Броварського району на Київщині. У вісім років Марійка пішла до школи, та як тільки оволоділа букварем, батько забрав її доглядати менших братиків і сестричок, яких у сім'ї, крім Марії, було одинадцять. Потяг до світла, до знань не давав дівчинці спокою. Вона не випускала з рук книжки.

Почалася Перша світова війна. На прохання сільських жінок, матерів та сестер вона писала листи на фронт, частіше у віршованій формі. Це дуже подобалось людям і вони йшли до неї з усього села.

У 1917 році 24-річна Марія виходить заміж за свого ровесника Захара Ілліча Миронця. Спочатку молоде подружжя жило у Великій Димерці, потім одне з перших оселилося в Калинівці. Під час колективізації побували на Херсонщині. У 1936 році переїхали до Броварів, обоє працювали в колгоспі. Захар Ілліч деякий час був головою колгоспу. Увесь вільний від праці час Марія пише вірші, співучі, музичні, багаті народними мотивами.

Її поезії вперше побачили світ на сторінках Броварської районної газети «Стахановця». Творчістю самобутньої поетеси зацікавилися відомі письменники М. Стельмах, М. Рильський, А. Малишко.

У 1938 році вийшла перша збірка поезій Марії Миронець «Цвіте жінка, як калина», яка принесла їй славу. Вона була прийнята до Спілки письменників України. А в 1939 році М. Миронець була удостоєна ордена Знак пошани. Ця збірка поезій була перекладена російською мовою, а в 1940 році побачила світ друга книжка «Поезії».

Незадовго до початку війни Миронці почали споруджувати будинок, але так і не закінчили його. Восени 40-го року Марія Павлівна та Захар Ілліч вирядили в армію свого єдиного сина Павла.

У Армію сина мати проводжала.
Червону калину в садочку саджала.
— Рости, калинонько, рясна, кучерява,
Щоб моїм синочком пишалась держава.
Роди ягідочки спілі, червоненькі,
Щоб вернувсь додому мій син молоденький.
Два роки калина росла і родила,
І вісточка від сина весела ходила.
На третьому році родить перестала,
У матері вісточок від сина не стало,

— так писала-тужила вона в одному зі своїх віршів. У перші дні війни Павло загинув. Тяжко побивалася мати за своїм сином-солдатом. У вересні 1941 року у Бровари вступили німці. Миронці залишилися на окупованій території, продовжували працювати у колгоспі.

Життя цієї родини складалося так, що в ній завжди жили і виховувалися чужі діти. Як згадує найменша прийомна дочка Марії Павлівни, Тамара, яка й зараз мешкає у Броварах, першою у їхню сім'ю прийшла Галя, згодом до 19-річного віку виховувалась Марія, батьки якої були розкуркулені й заслані до Сибіру, племінниці Олена і Катя — батьки Катрусі загинули під час голодомору.

Марія Павлівна та Захар Ілліч були наймилосерднішими людьми, яких Тамара зустрічала на своєму віку, адже вона знайшла притулок і любов у цих добрих людей. ЇЇ, маленьку дівчинку, якій минуло лише два роки і три місяці, якась жінка, швидше всього сусідка, привезла до Броварської сільської ради. Марія Миронець була присутня при цьому і пройнялась співчуттям до дитини-сироти, яка щойно втратила батьків. Вони проживали в Рівному. Тамара пам'ятає, що батько її був військовослужбовцем. Він забіг попрощатися додому і відразу пішов. Мама спішно зібрала речі брата, якому не було ще й року, і почали укладати все в машину. Тамара гралася неподалік. Вона знала, що сім'я зібралася їхати до Києва, де жила бабуся. Раптово почався черговий наліт ворожих літаків. Бомба влучила в автомобіль, а дівчинку вибуховою хвилею перекинуло через штабель дров. Про все це розповіла жінка, яка привезла Тамару. Вона була очевидцем цієї трагедії, знала її батьків, бо назвала імена і прізвище, намагалася з дитиною знайти бабусю в Києві, але Хрещатик, де жила та, уже був зруйнований. Люди порадили їй завезти дівчинку у Бровари, де ще німців не було...

Лінія фронту наближалася до Броварів. Були евакуйовані окремі підприємства, залишили місто деякі броварчани. Сім'я Миронців з малою дитиною залишилася. Покинув місто і перший секретар райкому партії Микита Ратушний, залишивши на будинку райкому червоний прапор. Фашисти увійшли в Бровари 19 — 21 вересня 1941 року.

Миронці продовжували працювати в колгоспі. Окупанти його залишили, бо розганяти колгоспи було невигідно. Рідного брата Марії Гната Павловича Грикуна (1890 року народження), який був головою колгоспу у Великій Димерці і залишився для підпільної роботи, фашисти розстріляли у Бабиному яру, загинула вся його сім'я. Була розстріляна німцями і племінниця Марії, яка учителювала у Пухівці.

Після визволення Броварів від німецько-фашистських окупантів 24 вересня 1943 року, забрали в армію Захара Ілліча. Марія Павлівна з маленькою Тамарою залишається в зруйнованому будинку.

Закінчилася війна, повернувся з фронту чоловік. Обоє продовжували працювати в колгоспі, офіційно удочерили Тамару, тепер уже вдруге, вона почала носити прізвище Миронець.

Коли наші війська визволили від окупантів місто, повернувся і перший секретар райкому Микита Кононович Ратушний. Ось тоді і почався конфлікт між поетесою і партійним лідером.

Публічно Марія Павлівна кинула звинувачення Ратушному, що він, тікаючи з Броварів, залишив на приміщенні райкому червоний прапор. Це обвинувачення мало для Марії Миронець фатальні наслідки у подальшому житті. Відому вже поетесу раптом відмовилися друкувати всі газети, забула її і Спілка письменників. Крім того, що Миронцям ставили в докір те, що вони залишилися на окупованій території, їх звинувачували у пособництві окупантам, чого і бути не могло.

Їздила поетеса до Максима Рильського, але він не міг їй допомогти, оскільки й сам був «в опалі». Лише у 1949 році, коли над Марією нависла загроза арешту, Рильський помістив хвору поетесу в одну з київських лікарень. Це її врятувало.

Згодом, уже за хрущовської доби, приїздили до неї Андрій Малишко та Юрій Смолич, але вони так і не добилися, щоб зняли негласну заборону друкувати твори Марії Миронець, поновити її членство у Спілці. Зробити цього уже не вдалося до кінця життя поетеси, яка продовжувала писати вірші. У Тамари Захарівни й зараз зберігається кілька зшитків рукописів Марії Миронець. Опалу, в яку потрапила Марія, все життя відчував на собі і її чоловік Захар Ілліч, який помер у 1962 році у 69-річному віці, так і не добившись пенсії.

Померла Марія Миронець 2 жовтня 1974 року і ніхто про неї більше не згадував, не називали іменем поетеси-орденоносиці ні вулиць, ні шкіл. Її забули. Це була справжня партійна помста.

Вперше після довгих літ згадала про поетесу районна газета «Нове життя» у 1983 році. У 1990 році написав про неї журнал «Народна творчість та етнографія». Поезія Марії Миронець залишається в золотому фонді української літератури.

28 квітня 2013 року виповнюється 120 років від дня народження Марії Миронець. Ми, її земляки, повинні увічнити пам'ять цієї мужньої, нескореної жінки, установити меморіальну дошку на будинку, де вона жила, назвати її ім'ям вулицю. Це не лише данина пам'яті поетеси. Це наш обов'язок перед майбутнім поколінням.

 

 

Дмитро Гамалій
(З газети «Нове життя» за 4 березня 1993 року)

"Город Бровары" -  www.brovary.su

 

 

 

Вы можете прочитать познавательные статьи и о других знаменитых людях Броварского края

Трохим Король - геній економіки (с. Літки)

Романенко Віталій Петрович (с. Русанів)

Отець Феофіл (Петро Росоха) (смт Калита)

Митрофан Александрович (смт Калита)

Григоровичі-Барські (уродженці с. Літки)

Багач Олександр Миколайович

Шевченко Іван Васильович (с. Літки)

Княгиня Софія Хованська (с. Семиполки)

Дмитро Михайлович Гамалій (м. Бровари)

Надія Павлівна Орлова (с. Літки)

 

1

© 2015 Шевченко Максим Дмитриевич

Копирование материалов сайта разрешено только с видимой ссылкой на источник